Menu

АГРЕСИВНА ДИТИНА

Агресивна дитина — це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один зі способів психологічного захисту.

Такі діти використовують будь-яку мож­ливість, аби штовхати, бити, щипати інших, їхні вчинки часто мають прово­каційний характер. Щоб викликати відповід­ну агресивну поведінку, вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. На­приклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовиться мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Правда, дивний спосіб привернути увагу? Але для такої дитини це єдиний механізм зняття психоемоційного напруження.

Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя. На жаль, багато дітей виховується в сім’ях, де агре­сивність проявляється у поведінці батьків. Іноді дорослі бувають надмірно поступли­вими й безпорадними, коли діти проявля­ють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням, але подібна ситуація викликає в неї триво­гу: «Чи зможуть захистити мене ці дорослі, з якими я роблю все, що захочу?». Це почуття три­воги викликає все нові й нові прояви агресії, а батьки, які від­ступають, підсвідомо сприяють цьому.

Агресія — це енергія подо­лання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистоя­ти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кри­чати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а нав­чити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурен­ня, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протест стосов­но значущої особи, у неї може виникати «безпредметна агресивність»: поширення почуття злості на слабші та безпечні об’єкти — на дітей, тварин, предмети. Причи­ною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підви­щують збудливість та імпульсивність.

Як же можна вплинути на небажані про­яви агресії у дитини?

Дорослі повинні при­діляти їй більше уваги, в певних ситуаціях проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих впливає на дітей заспокійливо. Але, безумовно, й дорослим необхідно стежити за своєю поведінкою, щоб не стати поганим зразком для дитини.

Слід зауважити, що дорослі покладають надто багато надій на такий метод виховання як покарання. Якщо на прояви дитячої агресії дорослі відповідатимуть такою ж агресією — вони зазнають поразки. Тож карати чи не карати дитину?

Не можна карати і сварити:

  • під час хвороби або неповного одужан­ня. Психіка людини у цей час особливо враз­лива, реакції непередбачувані;
  • під час їжі, гри, роботи, після сну та пе­ред ним;
  • одразу ж після фізичної чи душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку);
  • коли дитина вже не справляється зі страхом, неуважністю, лінощами, роздратуванням, будь-яким недоліком;
  • у всіх випадках, коли щось не вдаєть­ся;
  • коли внутрішні мотиви вчинку вам не­зрозумілі;
  • коли ви самі стомилися, чомусь засму­чені або схвильовані. У такому стані лють підказує завжди неправильні кроки.

Ще одна помилка: батьки сварять дитину і стверджують, що вона ледар, боягуз, ідіот, негідник, нелюд. І дитина вірить. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: нія­кого переносного смислу.

Слід запам’ятати:

  • якщо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти;
  • якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності;
  • якщо дитину висміюють — вона стає замкненою;
  • якщо дитина зростає в докорах — вона починає жити з почуттям провини.

І навпаки:

  • якщо дитина живе в терпимості — вона вчиться сприймати інших;
  • якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе;
  • якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною;
  • якщо дитина зростає у чесності — вона вчиться бути справедливою;
  • якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям;
  • якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.

КОРЕКЦІЯ СТАНУ АГРЕСІЇ, РОЗДРАТУВАННЯ ТА ГНІВУ

Поради для дорослих

Роздратування, гнів — це руйнування внутрішнього світу.

  1. Руйнування внутрішнього світу почи­нається зі зміни настрою, появи неприємних почуттів і відчуттів. Намагайтеся вловити цей момент і зрозуміти причини змін настрою, заспокоїти себе. Якщо ви людина віруюча, помоліться, погані думки покинуть вас, і ви збережете в собі спокій.
  2. Якщо все марно — роздратування зростає, виявляється в міміці, жестах, інто­нації, словах, то подивіться на себе збоку з гумором: «Яке в мене сердите, смішне об­личчя, які смішні нотки з’явилися в моєму голосі». Зупинитися вам допоможе думка:«Треба бути терпимим до вад ближнього». Перетворіть думку на благо вам: усміх­ніться ближньому, доброзичливим жартом розрядіть ситуацію.
  3. А якщо й це не допомогло, а гнів про­довжує зростати? Ваші щоки сполотніли або почервоніли, губи й кулаки стиснуті, голос затремтів — і ви вже забуваєте, що хоті­ли сказати, не може сконцентрувати свою увагу, ні про що не здатні думати, не чуєте, що навколо вас говорять. І хочеться тільки одного — вихлюпнути свій гнів, «помститися», зібравши останню волю. Ви можете
    зупинити себе, стиснувши зуби і зчепивши кулаки:
  4. переключивши увагу зі стимулу, що викликає агресію, на щось нейтральне або приємне: згадайте приспів улюбленої пісні, порахуйте подумки від одного до десяти;
  5. глибоко дихайте;
  6. випийте холодної води;
  7. порухайтеся;
  8. розтисніть кулаки й зуби;
  9. висловіть свій стан вербально.
  10. Якщо ви з цим не впоралися, то розряд­ка гнівом може образити іншу людину, після чого настає каяття. Але тоді вже може бути запізно.

ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ

1.Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допо­можіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

2.Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, роз­кажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

3.Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі притлумлюємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Наба­гато легше й корисніше вчасно помітити своє
незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

4.Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.

Залишити відповідь