Menu

Криза трьох років: зрозуміти, а не здолати

Третій рік життя називають критичним через системні зміни у психіці дитини, новий етап у формуванні її особистості. Кризовий період засвідчує один із важливих моментів розвитку дитини раннього віку – усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це спричиняє появу нового ставлення дитини до дорослих і до самої себе, яке полягає у тому, що дитина:

  • Порівнює себе з дорослим
  • Прагне наслідувати дорослих у поведінці, діях
  • Намагається реалізувати прагнення «бути дорослим»
  • Демонструє свою самостійність і незалежність
  • Протиставляє власні бажання вимогам дорослого

Якщо вікова криза є нормальним і обов’язковим явищем у розвитку кожної дитини, то її негативні прояви, а надто їх інтенсивність є явищем індивідуальним, яке залежить від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних умов та особливостей виховання в сім’ї тощо. Саме специфіка цих чинників і особливо їх поєднання, може загострювати спілкування між батьками та дітьми в цей період і зробити кризу критичною.

Симптоми кризи.

Негативізм – прагнення постійно перечити дорослим. Дитина говорить «ні» навіть у тому випадку, коли насправді воліла б сказати «так», бо вказівки йдуть від дорослих: малюку ж украй важливо утвердитися у власній думці, довести іншим, що він може мати самостійну позицію, відмінну від дорослих.

Упертість – прагнення завжди відстоювати свою вимогу. Досить часто дитина при цьому заганяє себе в пастку: вона рада була б відмовитися від початкової позиції, але не може – просто тому, що має наполягти на своєму за всяку ціну.

Норовливість – заперечення тих норм і правил, які були встановлені раніше й до яких дитина начебто звикла за перші роки свого життя. Вона руйнує бар’єри – пручається, перевіряє на міцність будь-яке з існуючих правил. Цим і пояснюються такі поширені проблеми цього віку, як раптові порушення режиму – відмова спати у звичайний час, відмова від їжі, яку раніше їла із задоволенням тощо.

Свавілля – прагнення дитини все робити самостійно, саме те наріжне «Я сам!». Прояв ініціативи власної   дії, що не відповідає її можливостям і спричиняє додаткові конфлікти з дорослими

Протест-бунт – дитина знаходиться у стані безперервної війни з оточенням, насамперед з батьками

Знецінювання – дитина, ще вчора така ласкава й ніжна, раптово починає лаятися, обзиватися, піддавати сумніву слова дорослого і його авторитет.

Деспотизм – дитина не лише наполягає на тому, що все робитиме сама, а й намагається і дорослих змусити «танцювати під свою дудку». Для багатьох батьків це виявляється справжнім шоком: рідне маля командує, вимогає, наполягає!

Причинами виникнення негативізму, впертості, свавілля та інших симптомів кризи у поведінці дитини – здебільшого є:

  • Обмеження самостійності й особистої ініціативи
  • Часте й неадекватне застосування заборон і покарань
  • Гіперопіка у вихованні
  • Неузгодженість та непослідовність у вимогах близьких дорослих

Надбання кризового періоду

  • Становлення нового рівня самосвідомості
  • Прагнення до самостійності
  • Розвиток активності та вольових якостей
  • Встановлення з дорослими нових і більш глибоких стосунків у спілкуванні, грі, пізнавальній і предметній діяльності, в яких великого значення набуває позитивна оцінка батьками особистих досягнень, успіхів дітей.

В цей період батькам варто:

  • Підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист
  • Давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись
  • Підтримувати і хвалити за досягнення
  • Учити дитину основних правил безпеки
  • Встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням
  • Радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини
  • Приділяти дитині час і забезпечувати  можливості для розвитку її мислення
  • Пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо
  • Дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції
  • Показати дитині різні способи вираження своїх почуттів
  • Залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини – не поступатися, але й не зловживати владою
  • Називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їх свої переживання
  • Виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї самої
  • Ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної три річки»